Це сценічний роман у листах, що належать А. П. Чехову. Думки письменника розумні, тонкі, пронизливі, сповідальні, правдиві, парадоксальні, образні — вони на всі часи. У листах звучить непідробний біль, майже відчай, від трагічного нерозуміння суспільством дару таланту, біль, що відкидає банальність в сприйнятті літератури і мистецтва. Як сказав М. Резнікович, «ставлячи і граючи „Насмішкувате моє щастя“, ми мимоволі торкаємося і до глибоко захованої особистої драми Чехова. Гіркота Чехова, помножена на вимушену самотність — майже в’язницю — в Ялті, де йому доводилося проводити зими через хворобу, народжувала ці дивовижні за своєю тверезістю та мудрою безнадійністю думки, під якими і сьогодні можуть підписатися чимало».
Ці слова належать режисерові вистави, його створювачу — Михайлу Юрійовичу Резніковичу.
Цей спектакль двічі бачив підмостки Театру російської драми. Вперше це відбулося майже сорок років тому, в 1966 році. Поставлена тоді вистава з незмінним успіхом йшла на сцені вісімнадцять років. І ось, через тридця тьсім років, «Насмішкувате моє щастя» знову на нашій сцені.
