Постановкою цієї п’єси театр імені Марії Заньковецької звертається до сучасної хорватської драматургії що є помітним явищем його репертуарної афіші. Міро Гавран, відомий та улюблений автор, у творчості часто звертається до теми стосунків між чоловіком і жінкою, у комедії «Чоловік моєї дружини» зосереджується на відносинах сімейних, розмірковує про звикання, пристосування, страхи, які супроводжують шлюбне життя, а також відшукує пульс важливого для спільного існування почуття - любові, яке за щоденною рутиною може навіть не прощупуватися.
Професія провідниці вимагає від Драгіци жити за чітким графіком руху поїздів міжміського сполучення, частих довгих відряджень, що надають її сімейному існуванню барв постійних зустрічей та прощань. Такі міграції жінки зводять в одній кімнаті двох чоловіків, схожих і не схожих одночасно, які ніби доповнюють одне одного, хоча бачаться вперше. Жаркець хороший батько, любить прибирати дім та створювати затишок, Креше – чудовий кухар й пристрасний коханець. Ідеал чоловіка, поділений на двоє. Можливо, єдиний варіант для розумної жінки аби жити у гармонії.
Дуєль двох яскравих акторів-заньківчан – Олега Сікоринського (Креше) та Дмитра Каршневича (Жаркець), у якій не буде переможця й переможеного, адже важливим є інше – процес пізнання себе та людини поряд, пройшовши через який можна віднайти відповідь на питання – що для кожного є щастям.
